Як Дубай виріс від скромного села до вертикальної фантазії світу
25 квітня 2025 р.
Копіювати посилання
Джерела
44
Показати джерела в тексті
Google
Object-1
Witpress
Magzoid
Mediaoffice
Architizer
Blog Newlaunchproperties
Homestratosphere
Austincontrarian
Baggagetaxi
Dubaiideal
Prasoon
Neuroject
Design-middleeast
Google
Beyracarchitects
Armanipro
Artsandculture Google
Artboothgallery
Luxuryproperty
Armanipro
Continents
Mdpi
Gulfnews
Bidoun
Algedra
Ierek
Dxbadventure
Dubaibusinessdirectory
Researchgate
Algedra Com
Kaarwan
Algedra
Dergi Neu Edu
Designconceptsint
Khaleejtimes
Bayut
Global Ctbuh
Architectureau
Kestates
M Youtube
Compassesworld
En Wikipedia
Witpress
Уяви собі Дубай. Що спадає на думку? Блискучі хмарочоси, що пронизують хмари? Футуристичні конструкції, що, здається, кидають виклик гравітації? Це образ, відомий у всьому світі, символ амбіцій та гіперсучасності
[15]
[25]. Але відмотай час на кілька десятиліть назад, і картина була зовсім іншою. Уяви тихе поселення, розташоване навколо природної затоки, його панораму визначали невисокі будівлі з коралового каменю та винахідливі вітрові вежі, а не сталеві та скляні гіганти[25]
[30]
[33]. Шлях від того скромного рибальського та перлинного села до глобального центру хмарочосів, який ми бачимо сьогодні, просто вражаючий[1]
[18]
[8]. Завдяки далекоглядному керівництву та стратегічним економічним змінам, зокрема відкриттю нафти та подальшій диверсифікації, Дубай розпочав неймовірну трансформацію
[20][25]. Давай простежимо цю дивовижну еволюцію, досліджуючи окремі етапи: донафтові початки, зосереджені навколо затоки Крік, вибухове зростання після нафтового буму, прибуття світових архітекторів, які формували вертикальне місто, та складну роль Дубая в сучасному урбанізмі
[37]
[21]
[43].
Дубай до буму: життя, зосереджене навколо затоки Крік
До 1966 року, коли нафта все змінила, Дубай був іншим світом
[3]
[6][18]. Життя оберталося навколо Дубайської затоки (Dubai Creek), або Хор-Дубай (Khor Dubai), природного морського рукава, що слугував серцем поселення, розділяючи райони Дейра та Бур-Дубай[3][6]
[11]. Ця затока була не просто географічним об'єктом; це була життєва артерія громади, що забезпечувала безпечну гавань для традиційних човнів дау, необхідних для торгівлі та видобутку перлів[3][6][11]. Історія сучасного Дубая насправді починається в 1833 році, коли родина Аль Мактум, провідні члени племені Бані Яс, оселилися на півострові Шиндага, розпізнавши потенціал затоки[6][11][18]. Рання економіка була тісно пов'язана з морем, спираючись на рибальство, колись прибуткову індустрію видобутку перлів та регіональну торгівлю, що здійснювалася за допомогою цих дау[6]
[10][11][18].
Як виглядав цей ранній Дубай? Забудь про хмарочоси; уяви практичну, адаптовану до клімату архітектуру
[14][8]
[40]. Найдавніші будинки часто були простими хатинами барасті з пальмового листя («аріш»), що забезпечували базовий прихисток від сильної спеки[6][21][8][14]. Зі зростанням добробуту завдяки торгівлі, особливо перлами, з'являлися більш постійні споруди[6][30][33]. Будівельники використовували доступні матеріали: кораловий камінь, зібраний з моря, гіпс та глиняний розчин із солончаків затоки, а також пальмові стовбури для покрівлі[14]
[27][8][30]. Будівлі були невисокими та скупченими, утворюючи вузькі, затінені вулички, які називалися сіккас – розумний спосіб мінімізувати сонячне опромінення та сприяти циркуляції повітря[21][8]. Багато будинків мали внутрішні дворики, важливі для приватності та охолодження відповідно до культурних норм[21]
[39][40]. Можливо, найвигадливішою особливістю був барджіль, або вітрова вежа, поширене явище на більших будинках, призначена для уловлювання вітру та спрямування прохолодного повітря вниз – природна форма кондиціонування[14][21][30]. Традиційні елементи ісламського дизайну, такі як екрани машрабія, додавали декоративного вигляду, забезпечуючи тінь та приватність[21][40]. Затока Крік залишалася центром усього, її значення зросло, коли Дубай став безмитним портом у 1894 році, приваблюючи купців з усього регіону[11][18][33]. Скромні кроки до модернізації почалися в 1950-х роках з поглиблення дна затоки Крік та створення Муніципалітету Дубая, але місто залишалося відносно невеликим, органічним поселенням, сформованим традиціями та торгівлею[3][11]
[2][39].
Нафтовий каталізатор: запалюючи швидке розширення
1966 рік змінив усе. Відкриття нафти на родовищі Фатех було не просто вдалим випадком; це була іскра, що запалила вибухову трансформацію Дубая[1][14][18]
[31]. Раптом емірат отримав капітал, необхідний для фінансування амбітних планів свого правителя, шейха Рашида бін Саїда Аль Мактума[1][2][18]
[34]. Хоча нафта принесла багатство, запаси Дубая не були такими великими, як у деяких сусідів[1]. Це спонукало шейха Рашида до ключової стратегії: використовувати нафтові гроші не лише на нагальні потреби, а й активно інвестувати в інфраструктуру, яка б диверсифікувала економіку від нафтової залежності, зосереджуючись на торгівлі, туризмі та фінансах[1]
[41][18][8]. Ця далекоглядність стала ключем до побудови глобального центру, яким ми його знаємо сьогодні[1][18][8].
Темпи змін після 1966 року були приголомшливими[2][30]. Будівництво процвітало, підживлюване нафтовими доходами[2]. Між 1960 та 2023 роками населення міста зросло у 80 разів, а його міська територія розширилася у 170 разів
[5]. Шейх Рашид очолив критично важливі інфраструктурні проєкти: будівництво Міжнародного аеропорту Дубая розпочалося ще в 1960 році, передбачаючи зростання[1][18]. Затоку Крік було далі розвинено для обслуговування більшого обсягу торгівлі[1][3][11]. Були побудовані нові дороги, необхідні для транспортування сучасних будівельних матеріалів, таких як бетон і сталь, які швидко замінили традиційні[2][21][31]. З'явилися лікарні, як-от лікарня Рашид, спроєктована Джоном Гаррісом, та школи[14]
[22]. Утворення ОАЕ в 1971 році та зростання цін на нафту в 1970-х роках ще більше прискорили це розширення[2][31][34].
Яким був перший головний символ цієї нової ери? Не шукай далі, ніж Дубайський всесвітній торговий центр (DWTC), завершений у 1979 році[1][37][21][43]. Спроєктований британським архітектором Джоном Гаррісом, який також створив перший генеральний план Дубая, DWTC був сміливою заявою[37][22]. Маючи 39 поверхів, на той час це була найвища будівля на Близькому Сході, чіткий сигнал амбіцій Дубая[1][22][25][43]. Його розташування, дещо ізольоване тоді на дорозі до Абу-Дабі (нині Шейх Заїд Роуд), ознаменувало рішучий зсув у розвитку від традиційного району затоки Крік[21][22][25]. DWTC став інструментом для залучення міжнародного бізнесу та проведення великих заходів, значно стимулюючи економіку
[4]
[7]
[9]
[12]
[13]. Архітектурно цей період ознаменувався рухом до модернізму, з використанням бетону, сталі та скла, хоча іноді його критикували за відсутність гармонії чи чутливості до місцевого середовища[2][37][21][8]. Подальшому зростанню сприяли порт Джебель-Алі (1979), вільна економічна зона Джебель-Алі (JAFZA, 1985) та запуск авіакомпанії Emirates (1985), що закріпило роль Дубая як логістичного центру[1][18]. Ця епоха заклала основу для майбутнього буму хмарочосів, трансформуючи Дубай із шаленою швидкістю
[23][43][2]
[17].
Прагнучи до хмар: світові таланти формують панораму міста
Хоча DWTC височів роками, справжня хмарочосна лихоманка розпочалася наприкінці 1990-х, досягнувши апогею з 2005 року[43][8]. Ранні ікони, такі як Бурдж Аль Араб (1999) у формі вітрила та витончені Емірейтс Тауерс (2000), сигналізували про новий рівень архітектурних амбіцій, покликаних привернути світову увагу[21][23]. Оскільки проєкти ставали більшими, складнішими та прагнули до культового статусу, Дубаю потрібен був досвід світового класу[15][21]
[32]. Навіщо залучати світових архітекторів? Просто: масштаби та складність вимагали міжнародного досвіду, передових технологій та вміння створювати знакові об'єкти, які б прославили Дубай на весь світ[21]
[35][37][15][32].
Отже, хто відгукнувся на заклик? Плеяда зіркових архітекторів та великих міжнародних фірм прибула до Дубая, приваблена можливістю будувати масштабно та сміливо[21][35]. Британська фірма Atkins подарувала нам незабутній Бурдж Аль Араб[15][23]
[16]. Американський гігант Skidmore, Owings & Merrill (SOM) створив абсолютну ікону – Бурдж Халіфа, досі найвищу будівлю у світі, дизайн якої перегукується з ісламськими візерунками[37][15]
[19]. Foster + Partners на чолі з Норманом Фостером зробили внесок у вигляді екологічних проєктів, таких як вежа The Index та готель Lana Dorchester[15]
[28]
[26]. Покійна Заха Хадід привнесла свій фірмовий плавний, футуристичний стиль у такі проєкти, як The Opus[15][32]. І не забуваймо про появу місцевих талантів, таких як Killa Design, відповідальних за приголомшливий Музей Майбутнього[16][28]. Інші великі гравці, такі як RMJM (брали участь у проєктах Dubai Marina та DIFC), Gensler, LWK + Partners (Burj Crown), GAJ та Calatrava International (дизайнер запланованої вежі Dubai Creek Tower), також зробили значний внесок[15][16][28][10].
Яким був вплив цього напливу світових талантів? Це швидко прискорило впровадження міжнародних тенденцій та передових методів будівництва[21][35]. Це призвело до появи «стархітектури» (starchitecture), коли будівлі ставали відомими частково завдяки своїм знаменитим дизайнерам[21][35]. Результатом є різноманітна, іноді сліпуче еклектична панорама, яку ми бачимо сьогодні – суміш високотехнологічних, футуристичних та постмодерністських стилів[37][21]. Звичайно, ця залежність від імпортованих проєктів також викликала дискусії. Виникли питання щодо збереження місцевої архітектурної ідентичності та екологічної доцільності будівництва скляних веж у пустельній спеці
[38][21][8]. Незважаючи на це, співпраця між амбітними забудовниками та цими світовими фірмами, безперечно, відіграла ключову роль у створенні вражаючої, всесвітньо відомої панорами, яка визначає сучасний Дубай[15][32].
Дубай на світовій арені: модель сучасного урбанізму?
Стрімкий злет Дубая не просто змінив його власний ландшафт; він зробив місто головною темою обговорень у світових дискусіях про сучасний міський розвиток[38][20]
[24][35]. Як сприймають Дубай? Його розглядають як захопливий, складний приклад неймовірно швидкого, керованого «згори донизу» міського зростання[1][18][21][31]. Планувальники та архітектори в усьому світі вивчають його траєкторію, роблячи висновки та ставлячи критичні питання[20][24]. «Дубайська модель» часто означає його специфічну стратегію: державна підтримка розвитку, спеціалізовані вільні економічні зони, що приваблюють іноземні інвестиції, масштабні витрати на інфраструктуру (аеропорти, порти, метро), акцент на культовій «стархітектурі» та агресивний глобальний маркетинг[20][1][18][21]. Цей підхід, здавалося б, миттєво перетворив пустелю на густонаселені міські райони та штучні острови[5][20][21].
Чому його називають «Містом хмарочосів»? Назва цілком відповідає. З Бурдж Халіфа на чолі та найвищою концентрацією будівель заввишки понад 300 метрів у світі, ідентичність Дубая, безперечно, вертикальна[43][37]. Ці вежі – не лише про щільність забудови; вони є потужними символами сучасності, багатства, глобальних зв'язків та чистої амбіції[37][38][35]. Будувати високо в Дубаї – це заява світові[38][21][35][15][19]. Ця модель, безумовно, мала вплив, надихаючи інші міста, що прагнуть швидкого світового визнання – іноді це називають «ефектом Дубая»[24][20]. Дубайські забудовники навіть експортували цю модель, реалізуючи масштабні проєкти за кордоном[20].
Однак цей швидкий розвиток не позбавлений критики[38][24]. Часто висловлюються занепокоєння щодо екологічної ціни – енергії, необхідної для охолодження всього цього скла, ресурсів, спожитих у масштабних будівельних проєктах, та впливу штучних ландшафтів[38]
[29][35]. Саме міське планування часто критикують за автомобілецентричність, фрагментованість та брак пішохідних зон, особливо в нових районах, де домінують автомагістралі[38][39]
[42]. Соціально-економічні питання, включаючи умови для величезної кількості трудових мігрантів, які будували місто, та потенційну соціальну сегрегацію, також є частиною дискусії[21]
[36]. Дехто стверджує, що акцент на видовищності іноді затьмарює створення продуманих, придатних для життя міських просторів або виразної місцевої ідентичності, хоча зусилля зі збереження об'єктів спадщини існують[37][24][35]
[44]. Історія Дубая продовжує розгортатися, а такі плани, як Генеральний план розвитку міста Дубай до 2040 року (Dubai 2040 Urban Master Plan), спрямовані на більшу стійкість та придатність для життя, демонструючи усвідомлення цих викликів[5][42]. Він залишається потужним символом гіперзростання та архітектурних експериментів, складним прикладом для вивчення урбанізму 21 століття[38][20][35][42].
Спробуйте безкоштовно